Мандрівець з далеких доріг - Мои статьи - Каталог статей

…Сьогоднішнє Я має більше блищати від минулого, вчорашнього Я. З учорашніх великих, малих, прикарпатських і закарпатських, таврійських і кримських Україну мати одну, єдину Україну. Спасибі тобі, Боже, що звершилося бажане.

Напередодні 18 річниці незалежності України я мала змогу зустрітися із людиною з чистими помислами, багатою душею та світлими поглядами. Степан Горлач… Ім’я не надто відоме серед широкого загалу українських читачів. Проте любителі рідного слова, які прискіпливо слідкують за літературним процесом, безумовно, відразу помітили його неординарні натхненні твори . Це він охрестив самостійність України.

- Пане Степане, як доля закинула Вас до далекої Канади?

– Юність моя не була безжурною. Народився на Веселівщині. Потім була Ялта – перші життєві враження, середня школа, перші обжинки юнацьких спостережень, сподівань, втрат. А далі – війна. Важка ноша фронтових буднів лягла на мої плечі. Полон – Австрія – чужина. Позаду лежала Україна, попереду – чужина, реальна, холодна, невідома. По закінченні війни лишився в Австрії, а потім вирішив іти на захід. Важкими були початки. Так доля мене закинула до Канади. Закінчив технічну школу зварювання, довгий час працював на міжміських транзитних лініях постачання газу. Пізніше вступив до університету, закінчив учительську школу. Працював в англійській школі 20 років, аж до виходу на пенсію.

– Скажіть, будь ласка, чи болить у Вас серце за рідною землею, враховуючи те, що прожили більшу половину свого життя у чужій стороні?

– Україна весь час боліла в моїм серці. Я завжди жив нею, ніколи не мав спокою на чужині. І коли вперше з “Дзвонами – 91” після довгої розлуки ступив на рідну твердь, то, помолившись, поцілував тую дорогу земельку. Приїздив і на референдум, і на вибори.

Дуже тішився, коли Україну проголосили незалежною. Ось уже і їй 18 років. Два рази на рік стараюсь навідати дорогу серцю землю, своїх рідних, які проживають тут, у Веселому, знайомих, друзів.

- Де Ви більше себе відчуваєте вдома - тут чи там?

- Знаєте, я над тим не раз думав. У Канаді – мій дім, там родина: дружина, діти, онуки, правнуки. Але духовно мій дім тут, тут глибинна наш історія: від Трипілля до сьогодення. А там – історія всього трьох поколінь.

- Пане Степане, ми знаємо , що Ви входите у Товариство приятелів України. Чим воно займається?

- Основна наша діяльність – відкривати бібліотеки, для цього ми збираємо фонди, залучаємо різних людей. До 2000 – ліття Різдва Христового посадили 2000 дерев по всій земній кулі, де лише живуть українці. Пишемо, видаємо нові і нові книги. Поширюємо твори поетів – емігрантів.

- Ви охрестили незалежність України. Як у Вас з’явилась ця думка?

- Радів з того, що Україну проголосили самостійною державою. Проте новонароджене дитя потребує хрещення, щоби було благословенне небом , любов’ю. І я вирішив у власний спосіб, зробивши володимирівський тризуб з хрестом нагорі , взявши два прапори в руки – канадський і український, разом зі своїм товаришем пройти Україну навхрест пішки, аби таким чином охретити її незалежність Під час подорожі я вів щоденник, який згодом став основою однієї із моїх книг, що так і називається “Хрестини Незалежності”. У 2006 році вийшло друге, доповнене видання цієї книги.

- Скажіть, яка жанрова різноманітність Ваших творів?

- Це романи, повісті, оповідання, казки для дітей, поезії. А також працюю у жанрі публіцистики, пишу статті, замітки тощо.

- Пане Степане, щоб Ви побажали, нам, молодому поколінню?

- Довіри один до одного, толерантності, доброти і любові. І дай, Боже, щоб те насіннячко любові , дружби, взаєморозуміння проросло у Ваших душах.

Шевченко Вікторія, учениця 9- А класу